Вітражі середньовіччя в Європі

   Орнаментальні вітражі вже в романську добу співіснували з вітражами сюжетними. Серед початківців — вітражні майстри Німеччини та Франції.

  Особливе місце в створенні вітражів доби готики посіла Франція, країна, де готична архітектура фактично народилася і яку сусідні країни важали зразковою. Чим більшими ставали вікна готичних соборів, тим більшими ставали і вітражі. Доля монументального живопису на стінах готичних соборів значно зменшується через фактичне щезання стіни, прорізаної стрілчатими вікнами. Вікна готичного собору Нотр-Дам-де-Пари вже були 12 метрів заввишки. Але вітражі 13 століття в соборі були пізніше знищені. Ролю монументального живопису беруть на себе вівтарні картини і частково — сюжетні вітражі.

  Вітражами прикрашали не тільки собори, а й невеликі каплиці в замках вельмож та короля. Найбільш уславлена — Сен-Шапель в Парижі, побудована у 1243-1248 рр. Каплиця має високі підмурки, тоді як верхня частина — справжній архітектурний ліхтарик, стіни якого цілком заповнені вітражами.

Модель Сен-Шапель

Троянда Сен-Шапель( кругле вікно-вітраж)

Вівтарна частина Сен-Шапель

Стародавні вітражі Сен-Шапель

  Значна коштовність виготовлення — не зупиняла. Аби прикрасити Шартрський собор вітражами, об'єдналися 43 ремісничі корпорації міста. Ремісники, однак, наказали майстрам зробити вставки в храмові вітражі — сцен праці ремісничих корпорацій та їх емблеми. Замовники-винороби вітражів Мана домовилися жертвувати храму саме вітражі, а не свічки, бо зголосилися, що свічки прогорять та зникнуть, а вітражі сяятимуть своїм світлом довгі роки.

  Будівники найперше виводили стіни та склепіння, що давало можливість працювати під дахом і вимостити підлогу, вставити вітражі у вікна, обладнати інтер'єр.

Виготовлення

Вітраж — декоративний елемент в прикрашенні вікон з дійсно декоративною метою, або як захід, коли необхідно приховати невдалий вид з вікна, (наприклад, глуху стіну сусіднього будинку, в проємі 2-3 метри між будівлями). Виконується із кольорового скла, або кольорового оргскла, перетинки між такими скляними елементами з'єднуються. Раніше для з'єднання використовували олово, свинець, як метали, що легко піддавались обробці. Зараз елементи скла можуть фіксуватись на міцній клеєвій основі. Як правило, відповідно одній з технік, викладається вітраж на готовому листі скла, з маленьких шматочків скла. З'єднання між шматочками скла застигають, та фарбуються в чорний колір. За вікном з вітражем може використовуватись штучна підсвітка.

Історія вітражів

Слово "вітраж" пішло від французького - "vitre" (віконне скло).

Напевно, найперші вітражі стала використовувати католицька церква. Світло, проходячи через вітраж, офарблюється в його кольори й створює особливу емоційну атмосферу, що особливо важливо саме в храмах. Сталося це приблизно в першому тисячолітті нашої ери.

Один з найперших, відомих нам зараз, вітражів був виявлений у монастирі Святого Павла в Англії. Він датується 686 роком нашої ери. Але треба відзначити, що спроби створення чогось схожого на вітражі були й до цього. Так у ранньохристиянських базиліках V-VI віків, вікна заповнювалися найтоншими прозорими пластинами каменю (алебастру й селеніта), які підбиралися з таким розрахунком, щоб вони складали привабливі орнаменти.

В 1930 році археологами при розкопках були виявлені три скляних фрагменти Ісуса Христа із хрестоподібним німбом. Вважається, що дата виготовлення цих фрагментів відноситься приблизно до 540 року нашої ери. Ну а самим древнім з уцілілих зразків вважається голова Христа з Вейссембургського абатства в Ельзасі, Німеччина.

Найстарішими закінченими вітражами Європи вважаються п'ять фрагментів з Аугсбургського Собору. Ці вітражі зроблені з яскравого скла різного кольору з використанням техніки зафарбовування й тонального затемнення. Ця робота виконана майстрами найвищої кваліфікації. 

Пізніше, приблизно в другій половині тринадцятого століття, у Європі з'явилися, так звані, Аравійські скляні вікна - окремі частини скла вставлялися в мармур або камінь. Візерунок таких вітражів був не дуже різноманітний, тому що іслам не допускає ніяких візерунків, крім геометричних або рослинних.

На початку першого тисячоліття нашої ери (Романський період) в архітектурі стало значно більше елементів, які прикрашали вітражами. І з'явилися вони знов-таки в соборах, де товсті стіни змушували робити великі вікна. Саме їх в першу чергу й стали прикрашати віражами. Найбільш типовий для того часу ансамбль із трьох вікон, що символізують Святу Трійцю. Спочатку в таких вітражах використовувався все той же рослинний орнамент із перевагою червоного й синього кольору. Поступово малюнок ускладнювався, у ньому з'явилися людські фігури.

Процес розвитку вітражного мистецтва тривав, і новим етапом вважаються вітражі в Королівській церкві абатства Сен-Дені. Тут у вітражне панно були включені не тільки фігури, але й текстові життєписи Христа, Марії й інших святих.

Одна вітражна панель у Середньовіччя складалася часто із сотень шматочків скла. Потім деякі шматочки вилучалися й розписувалися матовими емалевими фарбами й повторно обпікалися. Готові шматочки скріплювалися свинцевими смужками. Вікна досягали висоти шести метрів, а деякі - були більше вісімнадцяти метрів. Для міцності такі великі вікна ділили на панелі площею не більше декількох квадратних дециметрів, які прикріплювалися до розташованих зовні металевих ґрат. На середньовічному Сході теж робили вітражі. Східні вітражі збирали з окремих шматочків скла, які скріплювалися між собою розчином (у тому числі цементним).

В епоху Відродження вітражі повною мірою стають картинами з реалістичною передачею об’єму . Вони створюються як живопис на склі на основі полотен відомих художників. В XVІ в. одержали поширення невеликі кабінетні вітражі для прикраси кімнат. Традиційна технологія виготовлення вітражів остаточно оформилася в одинадцятому столітті .

Особливості середньовічного процесу, загалом , ті ж, що й зараз і були викладені в трактаті німецького ченця Теофіла приблизно в 1100 році . Процес починається з виготовлення кольорового скла. Річковий пісок змішується з поташем, флюсом і вапном (звісно існує величезна кількість варіантів). У Середньовіччя скло варили в сферичних печах, використовуючи в ролі тиглів керамічні горщики. Оксиди металів, з яких виготовляються фарби, додавалися в розплавлене скло. При цьому виходив досить вузький спектр тонів. Скло ж мало велику кількість вад у вигляді міхурів , затемнень, неоднорідностей кольору. Подібні дефекти надають середньовічним вітражам особливу принадність, головним чином завдяки грі кольору .

Наприкінці дев'ятнадцятого століття Джон Ла Фарж і Луїс Тіффані стали навмисно досягати неоднорідності скла. Сучасне вітражне скло виходить у результаті використання безлічі різноманітних технологій. Скло може бути прозорим і глухим, однорідного кольору й сумішшю різних кольорів і відтінків одного кольору , гладким і з різноманітною фактурою.

До нас вітражі прийшли з Європи й їх застосування їхнє почалося значно пізніше. Але, так само як і в Європі, їх встановлювали в основному в церквах. Пізніше їх стали застосовувати й для декоративного оформлення внутрішніх інтер'єрів приватних будинків. Треба сказати, що вітражі в нас ніколи широко не застосовувалися, оскільки вітраж за всіх часів був виробом дорогим. Неприступність вітражів для широких верств населення при гострому бажанні їхньому все-таки мати, наприклад, у радянський період привела до появи різних технологій-замінників.